Скоро почнеться
час передсвяткових поїздок додому. Українці з усіх кутків світу куплять
тисячі білетів до рідного краю. Сядуть в тисячі автомобілів, літаків і
автобусів і замріються у передчутті
дому... А вже через якийсь час будуть повертатись назад. Чи ті поїздки завжди
виправдовують сподівання? Чи відпочивають наші тіла і душі у рідному домі? Поряд
із солодкими спогадами і довгожданими зустрічами нас чекають ще кілька
стресогенних факторів, які, скажімо так, трошки отруюють нам таку очікувану
поїздку:
- Нікого б не забути! Після того, як вляжуться перші враження від зустрічі з родиною і
найближчими родичами, надходить черга дальших родичів і знайомих. Зустрітись
чи хоча б подзвонити потрібно до всіх. Щоб ніхто часом не образився, що ви
його проігнорували. А, якщо врахувати, що часу
в поїздці мало, такий уражений знайдеться обов’язково.
- Стоматологи.
Часто за кордоном немає часу на зуби,
тай коштують тут стоматологічні послуги ой як дорого. Тому лікувати зуби
їдемо додому. А відвідування зубного кабінету для більшості – незмірний стрес. Для мене – жах, що летить на крилах
ночі.
- Інстанції і документи. Дуже часто ми приїжджаємо, щоб виробити якісь документи, наприклад,
оформити спадщину, виписатись з квартири, продовжити паспорт і т.п. Кожен,
хто колись був у державних установах України – не потребує дальших
пояснень. Часто доводиться для пришвидшення процедур давати хабаря. Або
скандалити. А боротьба з хабарництвом і тяганиною нагадує в Україні
боротьбу з вітряками.
- Транспорт і громадське обслуговування. Для мене Україна починається вже в українському автобусі додому. Хамство, неповага до клієнта, жахливі умови і совковий
сервіс – все це, на жаль, українська сфера обслуговування. Поволі це
починає змінюватись, але чомусь дуже вже поволі.
- Українська їжа і напої. Не секрет, що українська кухня відрізняється великою кількістю жирних
страв, часнику, майонезу та інших нездорових речей. Українські господині
вважають своїм обов’язком буквально «нагодувати» і «напоїти» дорогого
гостя. Щоб не образити нікого – доводиться забути про свої харчові звички
і догоджувати господиням. А вже вийти тверезим із гостей чи взагалі не
випити «за зустріч» - просто неприпустимо. Наслідки – передбачувані.
- Подарунки. З-за
кордону треба привезти багато подарунків, для кожного. Нікого забути не
можна. Тому перед поїздкою ми витрачаємо немалі кошти, а сумки веземо непідйомні. З України також веземо купу різних сувенірів та делікатесів типу
солонини та «Української з перцем». Якщо доводиться тягати сумки при
пересадках, тендітним жіночкам і літнім людям не позаздриш.
- Контрасти.
Просто з яскравих автострад закордону ми потрапляємо на запорошені і вкриті калабанями дороги України. Озлобленість, безнадія і байдужість
людей контрастує з завжди усміхненими жителями закордону. Базари з
китайським ширпотребом, сміття на вулицях, бідося, злидні і марні спроби
хоч якось прикрасити сіре життя просто вганяють в депресію.
- Проводи.
Найтяжчі хвилини наших візитів – прощання перед від’їздом. Сльози, туга, передчуття
розлуки з найдорожчими людьми та рідними місцями – все це змушує ковтати
валідол і заспокійливе.
І все ж, маючи
можливість поїхати у відпустку десь до теплого моря чи на екскурсію, я завжди
виберу подорож додому. Доки живе там моя мама і найкращі друзі, я не вибачу
собі, якщо не буду з ними у вільний час. Рідні з дитинства місця, милі обличчя, спогади і зустрічі - все це буде гріти серце в далекому краю у найгірші часи.
І тому усім, хто збирається відвідати рідний дім –
щасливої вам дороги! І найприємніших вражень!
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!
А мені якось в цьому усьому одне не по собі - якщо так жаль тої мами, то повертайся назавжди, або не плачся , якщо вважаєш, що іншого виходу, ніж закордон не було....
ВідповістиВидалитиТисячі, якщо не мільйони українців залишили не тільки батьків, а й дітей, аби могти жити гідно. Якщо хто і поплаче - то не для того, аби нас пожаліли. Таке життя - часом робиш вибір крізь сльози.
ВидалитиЧто же из этого следует? - Следует жить,
ВідповістиВидалитиШить сарафаны и лёгкие платья из ситца.
- Вы полагаете, всё это будет носиться?
Я полагаю, что всё это следует шить
подобається мені хід Ваших думок))) А ми раніше не зустрічались?
ВидалитиВсі люди браття
ВідповістиВидалитиТобто стоматологи теж???
ВидалитиНу такє... Стаття трохи ні про що. Не їхати додому - сумно, їхати (судячи з того, що написано у статті) - ще більш пєчально (стільки стресу, стільки проблем). Не хочете їсти жирну їжу - навчіться ввічливо відмовлятися від неї або не їжте у великій кількості; стрес та негатив у українських інстанціях - то це ви побачите у будь-яких інших країнах також (принамні ходити по польським інстанціям теж не завжди приємно); не хочете бачитися зі своїми родичами та друзями - хто ж вас до його примусово змушує? До стоматології вас теж наврядчи тягнуть насильно за руки та ноги...
ВідповістиВидалитиСтаття у форматі "думки в голос", але ні конкретних висновків, ні підстав для роздумів, ні якогось емоційного забарвлення вона не несе.
Блог, часом, то і є місце для думок вголос.
ВидалитиА відколи то часник не здорова їжа?
ВідповістиВидалитиой не скажіть. Як з"їсти забагато - серце болить. Лікар мені заборонив
Видалитине люблю коли люди живучи закордоном обговорюють свою Батьківщину.Для мене ніколи кращого місця не буде чим Україна.Дратує сильно коли говорять, що так в Україні страшно, корупція,бюрократія, кримінал тощо.Та це є всюди, просто інші країни мовчать, а ми українці трендимо направо наліво як все погано там і тому ми виїхали до кращого життя.А чи є воно то краще життя десь за тисячі кілометрів...???
ВідповістиВидалитиРозумію автора, кожна людина має право висловити свою думку.Респект!