Працюючи в
польському дитсадку, зауважила таку особливість: дітей із розлучених родин в
моєму садочку не більше 2%. Натомість в українському, де працювала колись,
таких дітей – точно не менше 25%. А то і набагато більше. Спершу я дуже
здивувалась. Адже ж українська родина, як вважається, набагато більше
тримається за традиції і боїться розлучення. Але, добре подумавши, я побачила,
що не в традиціях тут справа. В менталітеті українців, котрий раптом починає не
витримувати сутички з сьогоденням. І в менталітеті поляків (думаю, і
всіх інших іноземців). Досвід для порівняння в мене є: перший чоловік був
українцем, другий – поляк. А конкретно – справи виглядають так.
- Менше ранніх шлюбів. На заході абсолютно відсутня установка, що живе в головах українських
дівчат: «Треба вийти заміж, подружки виходять, роки минають…і далі по
тексту». За кордоном люди довго приглядаються, живуть разом, часом
одружуються аж тоді, коли вже є діти. І ніхто не судить молодих, котрі
живуть разом без шлюбу. Немає шлюбу – не буде і розлучення. Тобто
одружуються за кордоном рідко, але мітко.
- Обов’язки – порівну. Пригадую, як намагалась вразити польську родину, вигадуючи кулінарні
шедеври та вилизуючи квартиру. Цього не тільки ніхто не оцінив. Дивились
на мене, м’яко кажучи, з подивом. Тепер, після 5 років шлюбу, я готую
сніданок для себе, чоловік – для себе (у нас різні смаки). Часто купую
напівфабрикати, бо вони тут смачні і корисні. Хочеться вишуканості – можна
замовити обід в ресторані. Прибирає в квартирі той, хто має час. Бардак у
мене також буває часто – і ніхто від цього не вмирає.
- Рівноправ’я як воно є. Колись в Україні ми з майбутнім чоловіком спостерігали таку сценку: машина загрузла в болоті, шофер попросив мого поляка допомогти підштовхнути її. При цьому жінка шофера в норковій шубі сиділа в салоні, знуджено розглядаючи журнал. Мій наречений, звичайно ж, допоміг бідолашному. Але був щиро вражений поведінкою дами. Тепер я розумію, чому: полька не тільки вийшла б з автомобіля, а ще й допомогла б штовхати. Ніхто тут не кидається піднести жінці важкі сумки, бо це принизило б жінку як рівноправну особу з чоловіком. Феміністки можуть спати спокійно :-)
- Рівна позиція в шлюбі. Це почасти випливає з попереднього пункту. Якщо ти жінка – це абсолютно
не дає тобі права спекулювати своїм ґендером. Ніяких примх з приводу ПМС
і «я дівчинка і мені так хочеться» західний чоловік не визнає. Не буде він ані бігати в нічний магазин (бо вагітній дружині захотілось банана), ані купувати діаманти за гроші, взяті в кредит. Не буде вдавати аморфну амебу, слухаючи розпорядження дружини, ані вирішувати все за "слабку і тендітну" мальовану лялю. Рівні ролі не виключають
взаємодопомоги. Зате виключають маніпуляції.
- Матеріальна незалежність. Жінка тут не лише незалежна в побуті, а й матеріально. Вона може
навіть не працювати, а все ж має право на аліменти на утримання себе (не
лише дітей) в разі розлучення. Тому жінки не тримаються так судомно за
чоловіка, котрий забезпечує родину. Не бояться залишитись без попереднього
рівня життя. А чоловіки не маніпулюють жінками, помахуючи перед ними
купюрами. Бо знають: в разі розлучення можна навіть опинитись в боргах
перед ображеною дружиною.
- Відкритість до змін. Дружина і чоловік за кордоном абсолютно не приречені один на одного. Погано
разом, тягне до чогось іншого – розлучення все вирішує. Тут не будуть
терпіти чоловікові, бо «стільки років разом прожили», «що сусіди скажуть»,
«а як же діти без тата?» Не будуть хоронити себе з чоловіком-алкоголіком,
поклавши життя на олтар його залежностей. Не будуть прощати чоловікові
зради, плачучи в подушку. Особиста свобода і гідність- передусім. Здавалось би, це збільшує можливість розлучень?
Отож ні – це стимулює підтримувати якість відносин, дбати про кохання і
рівень життя. А не розслаблятись, отримавши в паспорт заповітну печатку. Також
жінки не дуже бояться залишитись самотніми, а чоловіки не бояться сидіти
голодними в неприбраній квартирі. Жінка піде на танці, в бар, поїде в
подорож чи на море. А чоловік винайме помічницю-прибиральницю. А поїсть в
кафе.
- Розлучення тут дорого коштує. І не лише через поділ майна. Сама процедура
розлучення відбувається в суді, розтягуючись на довгі низки судових
засідань. Суд визначає, з чиєї вини розпадається шлюб, а це все тягнеться
довго, часом роками. В Україні розлучення проходить набагато швидше. Мене розлучили
за півгодини, на першому ж суді. Добре це чи погано – справа друга. Але
тяганина і складність процедур значно зменшує бажання бігти до суду з
заявою про розлучення. А крім цього, кошти розлучення – в рази дорожчі за
українські судові розцінки.
Зрозуміло, що всі ці пункти - то лише тенденція. Бачила насправді чудові сімейні пари українців і токсичні шлюби в моєму польському оточенні. Проте тенденція - є тенденція, і то досить помітна, погодьтеся.
За свої роки я
зрозуміла: не завжди зберегти родину – то добре. І не завжди розлучитись –
погано. Прагнути потрібно завжди до кращого. А часом воно вимагає змін, і то
болючих. А шлюб – зовсім не кріпосне право. Проте саме тут, в Європі, я
зрозуміла, чим є шлюб насправді. І що
повага і кохання в родині – то підстава, а не просто приємний бонус до штампу в
паспорті.
І зовсім не важливо, українець твій чоловік чи американець. Важливо, чи поважаєте ви себе і один одного, свої права на свободу, на щастя і на любов.
Мій другий шлюб - зовсім не ідилія. Є проблеми, котрі треба вирішувати. Часом моя українська жіноча натура пробує перемогти. Тоді я проводжу сама собі сеанс психоаналізу - і "тяжка доленька жіноча" замовкає на деякий час. Чи вдасться її заглушити назавжди? Чи то вже фореве?
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!
І зовсім не важливо, українець твій чоловік чи американець. Важливо, чи поважаєте ви себе і один одного, свої права на свободу, на щастя і на любов.
Мій другий шлюб - зовсім не ідилія. Є проблеми, котрі треба вирішувати. Часом моя українська жіноча натура пробує перемогти. Тоді я проводжу сама собі сеанс психоаналізу - і "тяжка доленька жіноча" замовкає на деякий час. Чи вдасться її заглушити назавжди? Чи то вже фореве?
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!
Але про дітей лиш раз написали, і то вскользь. А від розлучення вони страждають найбільше. Не треба вдавати, що в нас все так погано, а за крдоном прекрасно
ВідповістиВидалитиа від життя в родині, де тато з мамою - лиш сусіди або вороги - діти виростають щасливі?
ВидалитиГенералізація, послухати польських чоловіків - трохи інша картина намалюється, а Польки під приводом рівноправ'я зовсім не проти сісти на голову партнера. Wojna damsko-męska trwa...
ВідповістиВидалитиtakie życie...
ВидалитиМені здається корінь лежить, як не дивно, в економічній площині. В тих країнах, де держава "захистила право жінок", там вони, жінки і нахабність, там чоловіки навіть одружуватися не хочуть , боячись наслідків економічних...
ВідповістиВидалитиШлюбний контракт дуже корисний в таких випадках. На заході ніхто не має упереджень проти нього, життя ж складається непередбачувано
ВидалитиНу не те, щоб захищати жінок від злосних неплатників аліментів не треба, але і перегинати палку теж не слід. В Італії,приміром, чоловіки не вірять ні в яке кохання, а лиш в те, що жінки мріють відхопити через розлучення їхні статки
ВідповістиВидалитиОго, а здавалось би, такі романтики...
ВидалитиЛиш до РАГСУ під дулом пістолета не заженеш... А так, потрахатись, то романтики
ВідповістиВидалитиЗвідки такі знання на тему?
ВидалитиДочка друга там вже 7 років. Живе з коханим громадянським шлюбом. Знає ситуацію...зсередини
ВідповістиВидалитиТакий з нього коханий, вибачте за прямоту
ВидалитиАле все одно, це тенденція. Може він і козел, але і не козел замислиться, перш ніж... Тим більше, там традиція одружуватися після 30. А в такому віці вже вся мудрість світу пізнана...на їх думку. Всі циніки і на романтизм дивляться як на дитинство. А тут ще держава їх в цьому підтримує своїми законами....
ВідповістиВидалитиА Ви самі як би зробили в такій ситуації? Довіра і любов чи табачок врозь?
ВидалитиЗалежить від економічних умов...
ВідповістиВидалитиХоча я романтик. У мене все оформлено на дружину, їй боятися безаліментщини не треба було. Та й одружувався я в 20...по любові...
От перше речення зацікавило... Тобто?
ВидалитиЯкби я був багачом
ВідповістиВидалитиМені було 70
Їй 30
То заключила би брачнмй контракт
Щоб трохи дітям моїм дісталося
ой, то навіщо 30-річній 70-річний багач з шлюбним контрактом? ))) щоб його поховати і з чемоданчиком вернутись в гуртожиток?))
ВидалитиНу ок...нехай їй 43, а йому 49
ВідповістиВидалитиЯкщо за кордоном шлюбна угода має силу як повноцінний юридичний документ, то в Україні - ні. І в суді приймають до уваги в першу чергу цивільний кодекс, всілякі контракти і угоди варті не більше паперу, на яких написані. Так мені розказала нотаріус з України. А отже, доведеться Вам заризикувати, якщо Ви живете не за кордоном. Тим більше, все і так на дружині, чим ризикуєте? )
ВидалитиТа то ж я написав "якби". А у мене ніякого "якби" бути не може. І це, взагалі то, моє рішення так вчинити. Жінка і діти повинні бути забезпечені полюбому, навіть якби я зовсім з глузду зїхав , то не маю мати навіть шансу їх образити і щось накоїти, змінити заповіт там, чи що. Так собі все запланував, щоб все було на них. А я, якщо що, то маю починати все з підніжжя нової гори ( про це ми вже десь говорили). Ну типу - мужик....
ВідповістиВидалитиНе знаю, 70 вам чи 49, а починати з нової гори - то треба мати сильну мотивацію. Як її нема, ліпше з гірки по накату. Ви все правильно пишете. Я вас розумію, хоч не підтримую
ВидалитиВ чому не підтримуєте? В тому, що "все на дружину і дітей", і тим самим відрізав собі шляхи відступу, чи в тому, що шлюбний контракт заключав би, "якби"...
ВідповістиВидалитив тому, що ви козел, хоч і хитровиклепаний
Видалитиhttps://syg.ma/@zhiuli-rieshie/zhiuli-rieshie-schastie-dlia-slabakov
ВідповістиВидалитиНу, так вже є. В кожного своє щастя. Тому, напевно, в країнах з найвищим рівнем життя так багато самогубств. Нам здається, чого ще треба? А воно треба. Набагато більше, ніж грошей і соцзахисту... Основні потреби, все ж, у всіх такі самі
ВідповістиВидалити