Якщо вам подобається блог - порекомендуйте його друзям. Якщо не подобається - тим, кого не любите

неділю, 19 серпня 2018 р.

Українська мрія у білому плащі

Недавно була в Празі. В переході метро шукала, кого б запитати про дорогу до Старого міста. Якась жіночка витирала вітрину піцерії, я запитала її англійською. Жіночка якось агресивно замотала головою: «No English!!! No English!!!» Видно було, що вона невдоволена, що я перешкодила їй працювати, і взагалі, краще було її не чіпати. А потім, відвертаючись до своєї ганчірки, раптом видала чистою галицькою: «Та де я вмію по-англійськи!»  Я зраділа, бо мій інгліш теж не був досконалим, а от укрейніан є перфекційним: «Ви – українка? Я теж!» Жіночка теж здивувалась і нарешті усміхнулась: «О, а я думала, якась панюся приїхала по Празі погуляти, а ви – така сама українка!» Поговорили хвилини три, виявилось – майже землячки. Жіночка показала мені дорогу до центру і побажала щасливої подорожі, я їй – хорошого дня. Я йшла празькими вулицями і думала, чому ми більше любимо тих, хто має подібні до наших проблеми і аналогічні жалі? І не любимо «панюсь», що гуляють по Празі, котрі, на відміну від нас, живуть ідеальним інстаграмовим життям, якого ми ніколи не досягнемо…