Колись, читаючи «Без
язика» Короленка, я співчувала головному герою. Українець з глухого села,
змушений жити в Америці, губиться в Сполучених Штатах. Віднаходиться аж після
того, як починає трохи говорити англійською. Тоді я навіть близько не розуміла,
яка це проблема. А мовний бар’єр, виявляється, винятково складний до поконання.
А саме за ним починається свобода.
Українець, котрий
приїхав у іншу країну, подібний до немовляти (буквально, яке влучне слово! J). Він не мовить, не розуміє, не читає, не пише. А
в суспільстві гомо сапієнс ці вміння важливі просто надзвичайно. Життєво важливі. Це на
батьківщині мова здається чимсь природнім і простим. І тільки за кордоном
реальність просто висмикує землю з-під ніг, забираючи мову.
