Якщо вам подобається блог - порекомендуйте його друзям. Якщо не подобається - тим, кого не любите

субота, 7 жовтня 2017 р.

Подорож літерою «W»: депресія і ейфорія емігранта

Українець, котрий потрапляє за кордон і залишається там надовго, переживає справжній емоційний шквал. Десь на просторах Інтернету прочитала, що початки життя на чужині можна порівняти до форми літери «W». Уявним олівцем спробуємо повторити її кшталт, а заразом і криву наших емоцій по приїзді в чужу країну.




В перші дні (часом тижні) по приїзду людина перебуває на найвищій точці літери. Ейфорія б’є ключем: «Ах, які дороги!», «А які супермаркети!», «Чудові, усміхнені люди!», «Чисті автобуси їздять точно за розкладом!» та ін. Все це правда. Разючий контраст з українськими буднями піднімає емігранта на емоційні висоти: «Як добре, що я вирішив приїхати!», «Не повернусь ніколи».

Та олівець невблаганно  і стрімко повзе вниз , до самого долу лінійки зошита. Так стається і з емігрантом. Раптом він розуміє, що чужий на цьому святі життя. Мова, котра звучить навколо, кричить звідусіль – незрозуміла. Робота (якщо є) нецікава і важка. Люди – зовсім не такі, як вдома. По-іншому вдягаються, поводяться, мислять. Не вмієш користуватись тутешнім банкоматом, компостером в автобусі, касою самообслуги. Не знаєш. Не можеш запитати. Блукаєш і губишся. В барвистому натовпі – жодного знайомого обличчя. Настрій падає, падає, падає… І нарешті затримується в найглибшій западині на дні найглибшого океану.

Депресія. Не хандра, не нудьга, і не сплін. Справжня, страшна і безжальна спустошеність, пригніченість, порожнеча, страх, безнадія, розпач… Чуєшся, як дитина, котра згубилась в натовпі, на мить відпустивши мамину руку. Як жити? Що робити? Чи зможу? І головне: ЧИ ВАРТО? В такі моменти частина не витримує. Повертається. І не пробує більше. Більшість  залишається, відповівши собі, що ВАРТО. У кожного свої мотиви не повернутись. Одні пам’ятають голодні очі дитини, другі пригадують пошуки копійок на хліб у кишенях курток. Треті не хочуть, аби тішились заздрісники, котрі пророчили невдачу. А інші просто не мають до чого повертатись.  В усякому разі це треба просто перечекати. Інтенсивно працюючи, вивчаючи мову, насильно змушуючи себе покинути свою кімнату і вийти в чужий світ.

І, якщо ця долина сліз не змогла перемогти принад закордону, то олівець долі починає писати висхідну лінію. Вже майже добре розумієш мову, пробуєш говорити. «Врубався» в тутешні звичаї і навчився користуватися благами цивілізації типу туалетів в супермаркетах. В натовпі чуєшся більш-менш комфортно. Життя налагоджується. Депресія відходить. Все більше радієш життю і тому, що не повернувся. Ура! La vita è bella!

І так радієш, аж допоки другий найвищий пункт літери «W» не починає знову їхати вниз. Починається ностальгія. Скучаєш за рідними місцями, за родиною і кращими друзями. Розумієш, що до повної асиміляції тобі ще ой як далеко. Якщо «пощастить» - стикаєшся з дискримінацією і різними побутовими труднощами. Знову летиш вниз. Хоча вже точно знаєш, що ВАРТО це перечекати. І знову працювати. Вчитися. І не здатися.

Дуже мало хто повертається в цей важкий період. Надто багато вже вкладено в це рішення. А почекати варто, бо літера «W» закінчується високо вгорі. Університети, школи, хороша праця – все доступно для того, хто витримав. А разом з тим відкриваються перспективи такі самі, як в кожного іноземця. Можеш так само подорожувати, купувати такі ж речі, розвиватись і не економити ні на собі, ані на близьких.

Ми – як пір’ячко на вітрі. Куди  понесе вітер – туди і летимо. Хоча… Треба бути насправді сильним аби пройти подорож літерою «W» і не зіскочити з неї. Вітання усім, хто стоїть на її початку чи лежить в западинах. Зовсім не обов’язково у тебе буде все саме, як я написала. Але з таким характером ти не згубишся в цьому світі! Це точно. 

При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!

10 коментарів:

  1. Хороша стаття. Але приберіть цей жахливмй фон з-під тексту - читаєш і бачиш тільки його.

    ВідповістиВидалити
  2. Так, стаття цікава, але дизайн жахливий

    ВідповістиВидалити
  3. якісь конкретні поради? Я веду блог раптом два місяці і, звичайно, мало вмію. Вислухаю із задоволенням. Допоможіть

    ВідповістиВидалити
  4. А як тоді називається той стан, коли вже пройшов всі етапи, знаходишся наче на знову на піку і тут починаєш усвідомлювати, що сам собі огидний: а чому вдома не так як тут, чому обставини змусили покинути Батьківщину, де ж національна гордість, чому не боровся? А потім думаеш про те, що боротьба ні до чого б не призвела - все марні зусилля, злидні та й годі. Безвихідь. Залишається спостерігати власних дітей, які все частіше переходять на чужу мову і стають... чужими. Отакої.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. це вже з іншої байки. І про іншу літеру. До адаптації відношення не має. Таке життя. Дуже часто це переживаю. Про це приблизно оця стаття тут на блозі https://namysto.blogspot.com/2017/08/blog-post.html

      Видалити
    2. Діти переходять уже не на чужу мову а на мову якою розмовляє до них життя !!!! Мої племінники у Львові говорять англійською на роботі працюючи в різних компаніях. Реальність така !
      Сльози душу поливають від розуміння , що на батьківщині дуже не так як тут!!! Дуже велика прірва! Не ми її викопали . Гірко від війни гірко від мізерної пенсії батьків , гірко від совкового насліддя ,яке навіть тепер на західній Україні , хоче говорити і співати мовою окупанта і це молодь яка виросла і народилася після 90го . І дивують люди які емігрують чи їдуть на заробітки до росії. І що з тим робити? Не можемо бути самі собі огидні за це

      Видалити
  5. Цікава стаття, і дійсно інколи порівнюєш своє життя з "американськими горками" ...... Живучи 17 років за кордоном, у перші 5 думала точно повернусь, у послідуючі 5 з розрухою, революціями, нескінченним крадіжництвом і обманом влади, думка повернутись пропала..... І ось Майдан, невинна кров, люди почали гуртуватися, задумуватися про зміни, щось роблять для змін на краще ( звичайно це лише вершина айсберга ) .....І я, приїжджаючи додому, бачу ці зміни, маленькі, але зміни...... І тут на чужині скільки вчишся, працюєш, досягаєш успіху. Я всерівно розумію, що в більш старшому віці, я тут бути не зможу. Свій серед чужих, як кажуть. Серце на Батьківщині...

    ВідповістиВидалити