Подорож літерою «W»: депресія і ейфорія емігранта

Українець, котрий потрапляє за кордон і залишається там надовго, переживає справжній емоційний шквал. Десь на просторах Інтернету прочитала, що початки життя на чужині можна порівняти до форми літери «W». Уявним олівцем спробуємо повторити її кшталт, а заразом і криву наших емоцій по приїзді в чужу країну.

Стріт в’ю – прогулянки рідним містом

 Коли Папа Римський Іоан Павел ІІ вперше після довгих років прилетів на батьківщину – то одразу біля трапу літака поцілував рідну польську землю. Був час, коли мені хотілось зробити так само. Адаптація за кордоном минала важко, і сіро-коричневі краєвиди українських доріг здавались такими до болю рідними, такими дорогими… Ті часи минули. Разом з тугою. Прижилася тут, і часом, від’їжджаючи додому, починаю скучати за моїм польським домом. Та часом так хочеться прогулятись вулицями рідного міста. Зустріти знайомих, друзів. Побачити рідний дім. Тоді заходжу в гуглкарти , шукаю своє місто і тягну з правого нижнього куточка жовтого чоловічка та опускаю його на  вулицю, позначену синім кольором.

Ностальгія за таранькою (гастрономічні спогади українців)

Перша реакція на розкіш закордонних продуктових супермаркетів – покуштувати всього, чого ще не пробував. А коли уже вдосталь накуштуєшся – починається туга за українськими продуктами. Коли додому далеко і купити заповітні продуктові спогади не вдається – українець починає впадати в ностальгію. Вишукує продукти в Інтернеті, намагається приготувати сам, замовляє через родичів і знайомих… А коли омріяна їжа нарешті в руках – нас охоплює така дитяча радість, накочуються такі спогади….