Дім, поділений муром

Дитинство, мої власні маленькі радощі, "Орльонок", розбиті коліна, клей зі стовбура вишні... Дім був теплим, привітним, наповнений затишком і безпекою.

Ми вчили в школі слова державного гімну,  вивчали історію нашої краю, котрий зник в закинутих на стрих підручниках...  І  на уроках ми раптом дізнались, що живемо уже не "великому і могутньому СРСР", а  в Україні... Але дім залишився там, де й був, і в ньому було так само добре.

А в домі буває по-різному: буває спокійно і радісно, а буває нелегко і сумно... Як і в моїй країні-Україні. Часом у ній було дуже страшно. А часом було навіть так безнадійно, що хотілось вити. Але весь час то був наш дім, наше дитинство, наші спогади і наше майбутнє  і сьогодення.

Історію сьогоднішньої України творимо ми, наші приватні історії. Ось, наприклад, деякі з них.

Світлана Василівна, жителька Світлодарська, 62-річна спортсменка, врятувала в своєму гімнастичному залі в підвалі 400 мешканців збомбардованого міста. Деяких вона несла на своїх плечах, іншим показувала дорогу до сховища...

Інша історія: брат і сестра. Живуть по різні сторони уявного муру: вона в Рівному, він - в Донецьку. Не бачились від початку війни, і вже не надіються на зустріч...

Ще одна історія: Віктор живе в Празі. Має власний бізнес, такий, який не зміг втримати в Україні. Займається улюбленим автосервісом і мріє, що все одно колись відкриє СТО в рідному Житомирі.

Львівський залізничний вокзал щодня бачить тисячі історій, що на його платформах розходяться в протилежні сторони: одні дороги летять на захід за хлібом і достойним життям. Інші  прямують на схід, на війну... Осуджувати тих чи інших не має права ніхто.  Кожен має лиш одне життя. І сам вирішує, як його прожити. І чудово, що нарешті в кожного є така можливість. 

Так само ми маємо зараз можливість вибрати майбутню і сьогоднішню долю нашої країни, розбитої війною, поділеної мурами ворожнечі заходу-сходу, порохоботів -зефанів та україномовних з руськоязичними. 

Хтось хоче перемовин, телемостів і "просто не стріляти". Це не спрацює. Досить просто погортати книжку з історії. Намагаючись домовитись з ворогом зухвалим і безжальним, ми лише покриємо ганьбою кров воїнів, котрі вже віддали життя за Україну. Черчілль казав: "Якщо держава, вибираючи між війною і ганьбою, віддасть перевагу ганьбі, то отримає і ганьбу, і війну". Хоч би ці слова були не про Україну... 

Але ясно одне: ділячись і воюючи у власному домі, ми ніколи не втримаємо натиску ззовні. Бо нас розділять і будуть владарювати над нами ті, хто накручує цю спіраль ворожнечі. Давайте думати...