Голубці і кава у Відні

    Була колись у садочку, де я працювала, дівчинка Олька. Худюща, з величезними очима і тоненькими кісками. 

    Олька усі п’ять років у садку нічого не їла. Ні в садку, ні вдома. Могла милостиво злизати повидло з хліба або згризти глазур з пряників. І все. В садочку пробували гримати і тримати за столом «поки не доїж», але без результатів. Вдома мама з бабусею дибки ставали, готуючи для Ольки корисні і смачні страви і прикрашаючи їх, як на виставку. Кожен прийом їжі перетворювався на спектакль одного малого глядача, а два дорослі актори стрибали, співали, навіть плакали навколо нього. І все дарма.

          Була лише одна-єдина страва, котру Олька їла і любила – голубці. І смачні домашні, і навіть оті, садіковські, з залишками недокраденого кухарями м’яса. Навіть їх Олька їла з добавкою. Але були вони у меню нечасто, вдома теж готувались лише на свята. То ж чим Ольчин організм виживав від голубців до голубців – загадка природи. 

    Не було ще в ті часи у нас психологів, дієтологів та Клопотенка. Але була няня Франківна, котрій шкода було миршаву худющу Ольку і її родичів. Тож Франківна підловила в роздягалці Олькину маму і порадила їй годувати Ольку самими лише голубцями. От просто наварити їх цілий баняк на тиждень – і розігрівати для Ольки щодня. Олькина мама щось почала доводити про різноманітність дитячого харчування, але бабуся обіцяла спробувати. Так Олька перейшла виключно на голубці. Вранці приходила з дому вже сита, в садку не їла нічого, а вдома знову вечеряла голубцями. 

    Сучасні спеціалісти просто свідомість би втратили від такої «збалансованої» дієти. Але Ольці було так ок: вона від’їлась, шнуркоподібні ніжки та ручки потовстішали, щоки порожевіли. Після кількох місяців перманентних голубців Олька, котрій вже не доводилось оглядати спектаклі за трапезою, вирішила спробувати котлети і борщ, потім вона виявила, якою смачною є манна каша і холодець. Уже на випускному ранку Олька наминала за столом не гірше за інших, а на голубці (диво!) уже й дивитись не могла. 

    Так «витріпали» Ольку. Ні в одній літературі такого способу лікування я не зустрічала. А він діє. І не тільки з дітьми, і не тільки з їдою.

     Вчора читала гнівний пост про «неначасі». Жіночка писала, що не можна хвалитись у мережі вишуканими стравами у закордонних ресторанах, коли наші воїни смажать сардельки на лопаті, та пишатись подорожами до Альп, коли хлопці воюють, а багато хто втратив дім. Воно, наче й правда. Але не зовсім. А точніше: давайте не вчити нікого жити.

     У країні війна: безперервний стрес, напруження, виснаження. А поїхати кукухою – ой як просто. От кожен і виживає, як може. І, може, комусь для цього потрібно викласти в мережі фото з Альп (куди людина б в житті не потрапила, якби не втекла від війни). Хтось у Відні фоткає каву, і виставляє в фб, щоб думати, що життя продовжується, а не закінчилось, коли бомба впала на його будинок. Хтось донатить на армію, а хтось повчає земляків у фб. І давайте, оте все відпустимо. Наша психіка – не дурна, вона інтуїтивно шукає шлях до зцілення. А зцілюватись в часи війни кожному є від чого.

          Дозвольте собі робити речі нелогічні і смішні, якщо відчуваєте, що це допоможе. «Їжте самі лиш голубці», яким би неправильним це не здавалось іншим, та й вам самим.

          Головне – вижити. І зберегти себе: тіло і психіку. 

          Перемоги нам всім!

          Скоро все буде добре. І всі ми "витріпаємось" з того жаху. Тому краще їжте круасани у Парижі, а не самих себе, і не один одного!

        Напевно, багато хто буде не згідний зі мною і напише негативні коменти. Пишіть, може, це і є ваші голубці. Миру всім і здоров'я!