Сьогодні в багатох християнських країнах люди ідуть на могили померлих, аби засвітити свічку пам'яті. Але величезна частина українців не має можливості піти на цвинтар, аби постояти біля могил дорогих людей. Вони надто далеко. Доля чи недоля загнали українців на чужину - не так важливо. Але ностальгія часто атакує в такі дні - коли хочеш бути вдома.
Пропоную все ж піти на кладовище, якщо навіть там, де живете, немає такого звичаю. І запалити свічку на якомусь занедбаному, забутому гробі. По-перше, щоб згадати своїх дорогих, котрі відійшли. А по-друге, щоб вогник пам'яті не оминав і таких, кого нікому згадати. А, може, це був якийсь чужинець, котрий залишив сім'ю і друзів далеко?...Може, навіть українець? Чи мало таких по світі, котрі заснули навіки далеко від дому?
Я сьогодні хотіла б бути вдома. Піти на кладовище, коли починають спадати сутінки і вогники тисяч свічок і світильників особливо гарні. Коли на алеях найбільше людей. Запалити свічки на свіжих і старих могилах дорогих мені людей. Зустріти знайомих, котрі також прийшли сюди цілою родиною. Не маю такої можливості. Просто запалила світильник на занедбанії могилі в моєму польському селі. Нехай світить.
І знаєте, сумувати за кордоном не варто. Але в цей день можна. Аби тільки смуток той був світлим і ніс надію...
Хтось знає, що на могилах родичів і друзів родичі засвітять свічку і від них. А хтось усвідомлює, що на тих далеких могилах не буде жодної свічки, ну хіба що поставить хтось небайдужий чи знайомий. Тоді найважче.
Пропоную все ж піти на кладовище, якщо навіть там, де живете, немає такого звичаю. І запалити свічку на якомусь занедбаному, забутому гробі. По-перше, щоб згадати своїх дорогих, котрі відійшли. А по-друге, щоб вогник пам'яті не оминав і таких, кого нікому згадати. А, може, це був якийсь чужинець, котрий залишив сім'ю і друзів далеко?...Може, навіть українець? Чи мало таких по світі, котрі заснули навіки далеко від дому?
Я сьогодні хотіла б бути вдома. Піти на кладовище, коли починають спадати сутінки і вогники тисяч свічок і світильників особливо гарні. Коли на алеях найбільше людей. Запалити свічки на свіжих і старих могилах дорогих мені людей. Зустріти знайомих, котрі також прийшли сюди цілою родиною. Не маю такої можливості. Просто запалила світильник на занедбанії могилі в моєму польському селі. Нехай світить.
І знаєте, сумувати за кордоном не варто. Але в цей день можна. Аби тільки смуток той був світлим і ніс надію...
Дуже згідний. Цей день для мене з самого дитинства дуже пам'ятний. Малим зачаровувався вогниками що горів увесь цвинтар. Люди між гробами снували, зустрічалися, розмовляли...ходили всі на могилу таку таємничу з великим хрестом. Там було багато багато свічок. Стояли люди, молилися тихо. Згодом, коли подорослішав, дізнався, що то хрест загиблим за волю України. Тими вогниками підтримували зв'язок поколінь, вчили дітей, тягаючи їх з собою 1-го листопада на цвинтар, розповідаючи про померлих, про те, ким вони були, як жили. А прибрані до цього дня могили нагадували дітям, вчили їх, що треба пам'ятати, поважати свою родинну історію, пам'ятати звідки ти вийшов....
ВідповістиВидалитиДуже точно
Видалити