Українці, руські чи вшистко єдно?

П’ять років тому мене в Польщі називали «рускою». «Robert ma ruską żonę» - так говорили про мого чоловіка. Коли намагалась пояснити різницю між Україною і Росією – махали рукою: «Wszystko jedno…» Я, кінець кінцем, теж махнула на то рукою, зрештою, бабуся моя була росіянкою. Щось там від «рускої» в мені є… Хоч часом було дуже прикро. Наприклад, свекруха одного разу повела мене на базар, де, за її словами, «торгують українки». Виявилось, то були цигани. З свекрухою була проведена освітня робота, хоч, певно, допомогло не дуже.

А потім грянув Майдан. Цілий світ слідкував за Україною. На вулицях Києва лилася кров. «Пливе кача» звучало з телевізорів усього світу. Янукович утік до свого боса, залишивши країну в вогні. Українці з надією дивились в майбутнє. І раптом Україна стала УКРАНОЮ, а не частиною Російської імперії. І кожен, котрий хоч щось чув про Майдан, Крим і Януковича, вже не називав мене «рускою». І нарешті розмежувались поняття «руських, котрі хочуть захопити світ» і «українців, котрі воюють з руськими». Мій чоловік відмовив ремонту автомобіля російському заробітчанину, котрий був «за Путіна». 

 І, відповідно, змінилось відношення до українців.  Нас вже не шугаються, як прокажених, а навпаки, намагаються посильно допомогти. Ми в кілька місяців стали незмірно ближчі до Європи, аніж до Росії.

І оті конфлікти почали повторюватись на всіх рівнях. В інтернеті російські емігранти відділились від українських, хоч раніше співіснували якось. Одні видаляли інших з груп і форумів за відповіді на питання «Чий Крим?», котрі не пасували ідеї групи. Українки перейшли на українську і їх видалили з російськомовних спільнот. Чи добре це, чи погано – вирішить час. Для спільнот – однозначно недобре. А для національної свідомості – напевно, непогано…

В чергах по дозволи на проживання і на зустрічах земляків «українськомовні» кучкуються від «російськомовних». Я теж. До речі, польську мову східняки вчать без проблем за рік. А української не вивчили за все попереднє життя. «Бо не було такої потреби», - пояснила мені українка з Херсону. Чи не самі ми в тому винні? Що в розмовах переходимо на «вєлікій і могучій» замість українського. Сама помітила в собі таку тенденцію. Але я не про те.

Усе це: і Майдан, і безвіз, і інші кроки назустріч світові, надзвичайно цінні. Вони наближають Україну до світу і віддаляють від Росії. Але наш народ (частиною якого є і я) має таку тенденцію зробити все як завжди, хоч хотілось як краще. Тільки б не змарнувати отих перших кроків в керунку свободи… Надто дорого вони нам коштували...

Адже, лише в умовах свободи і підтримки світу наша батьківщина стане врешті УКРАЇНОЮ, котру знають і шанують у світі. 

При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!