Диво лише для чемних?

Той, хто в дитинстві шукав під подушкою подарунки від Миколая, ніколи не забуде це відчуття. Навіть не так важливо було, що під подушкою, як оте відчуття дива. Казки, в якій ти є учасником. Бо був чемним – і маєш пакунок.

Ми виросли. Але в казку віримо і надалі. Вибираємо подарунки для близьких. Ховаємо їх до часу у найдальші куточки, а потім вкладаємо під подушки, передаємо в Україну. І не тільки дітям, а й уже давно дорослим.

А глибоко в підсвідомості живе й інша казка: що одного дня хтось (чи щось) вкладе нам під подушку щастя. Бо ж ми були чемні. Слухняні. Активні. Працьовиті. Хороші. Чекаємо, виглядаємо того Хтося (чи Чогося). А немає. І щастя якось завжди трошки не повне. Або дуже не повне. Або його немає взагалі.

То що – перестати вірити в чудо? Я думаю – ні. Просто пропоную змінити установку: що для того, аби дістати під подушку диво, зовсім не треба бути чемним. Треба бути відважним і відчайдушним. Не боятись. Не ховатись. Шукати. Виходити назустріч щастю. І навіть ловити його найменші уламки, яких так багато в передріздвяний час. Красуні-ялинки в центрах міст, базари з ялинковими прикрасами, снігові скляні кулі, вечірня ілюмінація… Якщо навіть сумно, навіть якщо майже немає надії…

А що б ви хотіли в цьому році від Миколая? Напишіть в коментах, і, можливо, Миколай прочитає))