Якщо вам подобається блог - порекомендуйте його друзям. Якщо не подобається - тим, кого не любите

суботу, 28 жовтня 2017 р.

Патріотизм з-за кордону: блюзнірство чи любов?

Вчителі хворіють на серце й на горло. Перукарок болить хребет. А емігрантів чіпається така професійна хвороба як "патріотизм". От виїжджають, акліматизовуються в приязному кліматі – і починають посилено любити Україну.

Чіпляють на робочий стіл і заставку телефону картинку в жовто-блакитних барвах. На дзвінок ставлять гімн України. Ходять у вишиванках по Нью-Йорку і Варшаві (добре, що тепер в моді етностиль). Хоч вдома вишиванок не мали і на заставці були квіточки і круті тачки.


Це ми, емігранти. Впевнена, що більша половина тих, хто виїхав за бугор, перехворіли (чи ще хворіють) на цю болячку. Коли навіть здається, що ми тут більш українолюбні, аніж українці в Україні. В мене таке було, та ще й донині проявляються залишкові явища. Наприклад, я купила вишиванку, якої ніколи не мала, бо не хотіла.


Ми пишемо на форумах «Слава Україні!». В тих же форумах ділимось впевненістю, що знаємо, як витягнути Україну з «чорної дірки» по аналогії з Швецією. Або ж пишемо, як за кордоном «галімо» і які тут тупі люди. Не те, що наші духовні українці. І як тужимо, і яка в нас любов до України і до садка вишневого коло хати, разом з хрущами.

Нам здається, ми в цьому щирі. І часто так і є. Спробуй не засумувати в незнайомому середовищі. Тому й пишемо.

А українець десь в українському містечку чи селі читає наш форум і його починає нудити. Він щодня живе в тому: болото на вулицях, дорожнеча в магазинах, хамство в маршрутках, корупція з кожної дірки. Це він змагається з тим, що пропонує йому селяві: влада жирує, народ бідує, поліція гірша за мафію. І що з цим всім робити, він теж часом не знає. А тут ще хтось вчить його з-під пальми в Іспанії, як він має любити батьківщину. Або з американським акцентом співає «Ще не вмерла Україна» із сльозами на очах…

Ні, я не пропоную зненавидіти Україну, як тільки перетнемо кордон. Не пропоную також зріктись вишиванок і забути гімн.  Україну справді варто кохати. І того,хто не любить батьківщини - навіть людиною важко назвати.  Тільки, давайте, не будемо дратувати земляків, котрі залишились. Краще, давайте, допоможемо. Хто як може. Без голосних слів і співів. Без показухи. Можна ж це робити тихо і без розголосу. Дати Україні те, чого вона не має: знання, освіта, технології, гроші. Як казала одна відома пані: «Не вчіть мене жити – краще допоможіть матеріально». Мала рацію в цьому випадку.
Або ж – повертаймось додому. І отоді ніхто нам не закине, що ми лжепатріоти.
Я поки-що не готова. Тому й написала те, що написала.

При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!

26 коментарів:

  1. ось тільки розберіться, що ж ви любите Україну (владу)?, чи садок вишневий коло хати, тому що це дві , зовсім різні речі

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. любов не вибирає. Самі собі ту владу вибрали, а тепер тільки садок любити?

      Видалити
  2. Це ностальгія. А любити Україну я буду до кінця свого життя! Ніколи і нікому не дозволяю висловлюватися комусь неукраїнцю про Україну погано. Українські пісні знаю змалку, маю збірки на ютубі, як і оперу українську. І сотні км цього не змінять...Як тільки почалася війна, то повідомила маму, що як тільки копито путіновське ступить на мою Малу Батьківщину, то я буду добровольцем і в 2014-2015 рр почала інтенсивну фізичну підготовку. І ніколи не зрікнуся свого громадянства, свого походження!!!!

    ВідповістиВидалити
  3. Моя Мала Батьківщина - це Галичина і Бойківщина, таке уточнення

    ВідповістиВидалити
  4. Приїхав з туристичної подорожі до Канади, де , розмовляючи в Торонто українською, можеш абсолютно реально почути від перехожих коментар, чи репліку українською ж. Саме там зловив себе на думці, що вони, ті канадські українці щирі у своїй любові до України. І саме своїми справами (волонтерством, допомогою конкретним людям і т.д.), разом з тим пошановуючи вишиванку, слово, традиції. Замислився, чому так? Діаспора в Канаді давня. Ті перші "баняки", як їх жартома називають ,передавали своїм дітям, а діти своїм дітям і так дотепер оті цінності. Там не було випалено радянщиною дотла в серцях людей батьківщини. Там батьківщина завжди залишалася у серцях українців. І нові хвилі еміграції вливаються в це середовище і проявляють всю свою приховану в душі українськість

    ВідповістиВидалити
  5. В фейсбуку вималювалась наступна тенденція: українці з України статтю підтримують, а українці з-за кордону покривають нецензурною лексикою))) Про що це свідчить, шановні гості?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Це свідчить про те, що Україні такі українці не потрібні!

      Видалити
    2. Фотостудія ІКС-ПОЗИЦІЯ, з кожним реченням у Вашому коментарі не погоджуюсь. Відчуваю нелюбов до людей, які виїхати за кордон. Всі не залишаться в Украіні, та і всі виїхати не можуть--кожен має право вибору. Я емігрант вже 19 років. З Вашого коментаря розумію , що за межами України Ви ніколи не жили. Ви думаєте, що тут простіше життя? Аж захотілося Вас обняти за Вашу таку дитячість:). Ви знаєте скільки часу потрібно прожити на Заході, щоб отримати цитую Вас "соціалку", яку, до речі створили не аборигени для себе, а уряд, який дбає про своїх громадян. Ви знаєте , які документи потрібно пред'явити, щоб отримати допомогу від держави на Заході?
      Цитую Вас -користуватися чужим добробутом... Якщо ти емігрант і заробляєш копійки, то винаймаєш кімнатку чи місце в кімнаті і ділиш ванну з мін 5-6 людьми:)---Дууууже довго емігранту треба йти до " добробуту".

      Видалити
  6. Як хочеш почати срач в інеті - то напиши про патріотизм. Почнуться такі "одкровення", яких в житті не чув. Напевно, саме таке явище мав на увазі Оскар уальд, коли назвав пвтріотизм великим шаленьством і цнотою людей, що дихають ненавистю.

    ВідповістиВидалити
  7. Життя у кожного одне. І кожен сам для себе вирішує, що і як має робити. Засуджувати когось - остання справа, слід в собі розібратися насамперед.

    ВідповістиВидалити
  8. А мені сподобалась стаття! Хоча дійсно, іноді звучить образливо! Я за кордоном вже з 2001 року, в Каліфорнії. Майже кожен рік їздив в Україну. Останні 3 роки ні - бо точно втік би воювати, де мої студенти зараз з росіянами воюють, хоча мені 66 і я звільнився з армії за станом здоров'я після 32 років служби... Розумом розуміешь що толку від отставного полковника не буде в цій війні, бо як простий піхотинець я старий нікчема а як полковник вже не потрібен - там мої курсанти вже полковники... А от допомагати чим можна - то так! Що і робимо!

    ВідповістиВидалити
  9. Дякую за те, що сподобалась. А чим образила?

    ВідповістиВидалити
  10. Живу в Іспанії з 2002 року. Приїхала сюди, щоб мої діти не ходили голими та голодними. Свою першу вишиванку вишила десь у восьмому класі. Зараз маю куплену. Перший жовто-синій прапор у моєму районі почепили той, який я придбала у організації Чернівецького руху. Очолювала районну організацію Руху, двічі їздила на з'їзди до Києва, бачила близько В.Чорновола. Їздила у Старий Угринів на відкриття пам'ятника С. Бандері.


    http://blogs.uainfo.org/2017/08/15/zarobitchanska-diplomatiya.html

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ...купа дітей в Україні не ходять голими і голодними...забезпечуються освітою з невеликих батьківських зарплат...і не прагнуть за кордон саме через те, що хочуть жити в Україні, розбудовувати її, захищати від Росії в цю лиху годину...емігранти ж поїхали за грішми, на чужий добробут на халяву користуючись не заслуженою соціалкою, яку створили для себе аборигени...колись діти і онуки спитають вас, а чи варто було їхати за бугор, якщо ще 40млн. живе і не вмирає в Україні..."Очолювала районну організацію Руху, двічі їздила на з'їзди до Києва, бачила близько В.Чорновола..." а тепер що?...це зрада нації...ви ніколи не повернетеся в Україну,нащадки забудуть мову, із часом ви будете поховані на чужині...але кожному своє...

      Видалити
    2. Не знаю яка різниця між нами.Бо Ви сидите у фейсбуці на Україні а я в Німеччині. Кожен має своє життя. Ви думаєте ,що ви зробили для нашої Батьківщини більше від мене? Я не знаю. А от на рахунок соціалу.На ньому сидять ті нероби які і на Україні нічого не робили,ті ліниві,які чекають від ЖЕКУ що
      прийде і відремонтує їм кран.
      Можна багато ще писати але ситуація у нашій країні від того нажаль не змінеться.

      Видалити
  11. Щоб обмовляти емігранта треба бути в шкірі емігранта . А що до патріотизму так то залежить від людини . Автор статі хоче пов'язати різні речі . Еміграція буває з різних причин . В чужині ти чужак і ставляться відповідно . Так що не судіть строго !

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Підтримую вашу думку!! Хочу додати,що мій дідусь,був воїном УПА,чим і пишаюся.. Ніщо і ніхто не заборонить мені бути патріотом,навіть на відстані!!!!

      Видалити
  12. Цікаво справді поцікавитися різними життєвими ситуаціями,що привели до рішення емігрувати.1. що спонукало? 2.що тривожить через прийняте рішення? 3.чи є почуття вини і перед ким (чим)? Що знайшли, що загубили в результаті? 5.ну і головне, які уроки для себе винесли із набутого досвіду? Спробуйте бути щирими....

    ВідповістиВидалити
  13. А ось ми після 8 років життя в Європі повернулися на батьківщину. І поки що не жалкуємо. Все не так жахливо, як може здаватися. Відчуття того, що ти чужий тут, найгірше, і з роками не минає. Наша дитина ходить в українськку школу, не гола і не боса, медичні послуги також отримуємо, вони не такі погані як розповідають іноді. Наразі я не можу сказати, що мені щогось не вистачає... Хочу вірити, що все буде добре. Багато чого залежить від нас самих, зокрема і те, якою бути майбутнє в нашій країні... А поїхати кудись можна завжди при великому бажанні.

    ВідповістиВидалити
  14. Чужин, холодна і пруста, де кожен пливе на своїй крижині,
    Чужина, це вічна туга і ностальгія,за всім до болю рідним...

    ВідповістиВидалити
  15. Прошу за всіх не розписуватись :) наприклад, розумні і талановиті їдуть для того щоб розвиватись, а ті що залишились в Україні, працюють на іноземних проектах, зауважу не на українських. Тут є відчуття справедливості, почуваєш себе людиною, хочеться жити і творити , рухатись вперед, а в Україні пардон в простих елементарних питаннях 200 палок в колеса. Набридло вже читати ті розмови про гроші , суспільство хворе грошима і понтами один поперед одного.

    ВідповістиВидалити
  16. Авжеж, знаходячись в теплі, добрі при добре оплачуваній роботі любити Україну набагато приємніше, ніж споживати г. , ночувати в наметах та виборювати майбутне країни собі та своїм дітям! Вважаю ті, хто замість підсилити супротив та приймати участь у змінах країни з середини, поїхав шукати кращого життя, взагалі не мають права голосу!

    ВідповістиВидалити
  17. Уехали и как говорится, скатертью дорога!

    ВідповістиВидалити
  18. патріотизм діаспори - то як кохання по скайпу. Почуття і пристрасть присутні, а дітей з того нема...

    ВідповістиВидалити
  19. Для тих, хто дуже любить Батьківщину з-за кордону
    https://youtu.be/IC7sx75-A0Q

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.