Якщо вам подобається блог - порекомендуйте його друзям. Якщо не подобається - тим, кого не любите

четвер, 7 вересня 2017 р.

Роксолана проти Роксани

Так уже склалось, що українців в Європі щораз прибуває. За час, прожитий у Польщі, мені довелось бачити різних українців. Їх стосунок до польського суспільства можу окреслити трьома термінами: ізоляція, відречення і асиміляція.

В моєму селі є великі теплиці, на котрих працюють в основному українці, корейці, філіппінці та інші чужинці. Власникам, видно, вигідно платити іноземцям. Поляків там мало, лише на керівних посадах. Та зараз я не про це. На прикладі тих теплиць добре видно поведінку іноземців в чужій країні.



 Кореянки з Північної Кореї завжди ходять великими зграями по 30-40 чоловік. З ними завжди є один чоловік-кореєць, котрий пильнує, аби хтось з жінок не спілкувався з поляками чи, боронь Боже, не відлучився. «Капіталістична пропаганда» не має шансів подіяти на кореянок поки вони йдуть до супермаркету чи їдуть на базар.

Наші ж земляки, хвалити Бога, мають свободу. Ніхто їх не обмежує. Крім, часом, власної обмеженості і переляканості. Деяким із них просто не хочеться нікуди виходити з-поза брам теплиці. Єдине місце пілігримки – то магазинчик в селі. Тут закупляються продуктами – і все. Повертаються в свої бараки. Працюють там роками, виїжджаючи в Україну лише на свята. Не роблять карт побуту, бо то ж треба їхати в цент воєводства автобусом з трьома пересадками. Роками їздять в Польщу на візах. А з польської розуміють лиш кілька простих виразів. Читати не вміють взагалі. Спілкуються лиш з українцями. А вдома розповідають, як не подобається їм Польща, як не люблять там українців. Насправді ж полі їх зору потрапляє лиш село, кілька магазинів і вокзалів. Можна сказати, що вони переміщаються з України лише географічно, а розумом так і не покидають батьківщини. Коло спілкування – лише земляки. Такі заробітчани ізолюються від чужого, нового, незвичного. Від патріотизму це дуже далеко, хоч часом вони так це називають. Що ж, зрозуміти їх можна. Покинути зону комфорту? А чи так то вже і потрібно, якщо і так нормально?

Наступна категорія українців поводиться цілком протилежно. Одна моя знайома, дружина поляка, років з десять уже живе в Польщі. Має свій магазинчик. Познайомилась з нею випадково, бо з земляками контактів не шукає. Виявилось, з Оксани вона тут перетворилась на Роксану. А коли запитують, звідки акцент, пояснює, що походить з польських  гір. Коли я здивувалась, чому так, вона в свою чергу не зрозуміла: «А що – я повинна сказати, що я з України?!!» Мої знайомі польки купують у неї в магазинчику і кожна з них знає, що «Роксана» - українка, бо східний акцент разюче відрізняється від гуральського (гірського). І кожен поляк в стані їх розрізнити. І жодна з них не може зрозуміти, чому Оксана-Роксана стидається і відрікається свого походження. Я теж не можу їм того пояснити…

Та існує ще й третій тип українців, котрий імпонує мені найбільше. На тій же теплиці працюють люди, котрі жодних вихідних не сидять в бараках. Їдуть в музеї, на концерти, на виставки. Вчать мову, читають польські книжки, вступають до поліцеальних шкіл. Вони відкриті світові. Чужій культурі, мові, мистецтву. Люблять і знають культуру краю, що їх прийняв. Не бояться спілкування з поляками. Хоч не забувають, що українці. Не приховують того і не мають комплексів з того приводу. Саме такі українці працюють на найкраще оплачуваних посадах, ростуть професійно, забирають сюди дітей. І саме такі люди допомагають за кодоном своїм землякам. Створюють осередки української культури, сильну діаспору. Рятують тих українців, котрі опинились в халепі, підтримують українських воїнів та оплачують операції хворим дітям. І, навіть, одержавши польське громадянство, не відрікаються від України. Як всесвітньо відома Роксолана, що далеко від дому несла його в серці.

Нас буде тут щораз більше. Україна впевнено йде до Європи. А якою вона здаватиметься європейцям – то вже залежить тільки від нас. Що ми на то?
При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!

Немає коментарів:

Дописати коментар