Земляк земляка бачить здалека?

У вихідні в натовпах великих європейських міст і на вулицях селищ  спацерує безліч українців і українок. Поляки відрізняють недавніх приїжджих наших земляків непомильно і  одразу. Я також бачу земляків-новачків здалеку. І якось не задумувалась: а по чому можна отак зразу відчути Україну? Одяг? Зачіска? Прикраси? Вираз обличчя? Поведінка? Вирішила влаштувати опитування в кількох фейсбуківських групах українців за кордоном.
Обговорення виявились гарячим і пристрасним. В одній з груп мене навіть назвали непристойним словом за те, що  нібито принижую українців на фоні корінних жителів. Надалі емоції так розпалились, що пост мій усунули, а заразом і  мене з групи. Користуючись випадком, прошу пробачення в тих, хто побачив в моєму питанні якийсь підступ. В інших же  групах до посту поставились спокійніше і відповідали дуже влучно і конкретно. Крім того, я запитала про це кількох поляків. І ось, що з того вийшло.

1. Впізнати українця, особливо того, хто недавно приїхав, можна, перш за все, за поведінкою. Як і кожен іноземець в чужій країні, ми поводимось невпевнено, насторожено, приглядаємось і прислухаємось. Це закономірно. Намагаємось «врубатись» і пристосуватись до нових умов. Особливо видно українок, котрі дуже пильно оглядають польок. Зрозуміло – хочеться вловити стиль, в якому одягаються місцеві жінки. Себе теж на початках ловила на цьому. Це минає з часом. А тепер уже навпаки – ловлю на собі чийсь погляд, і вже знаю – то українка. Українці також ходять по вулицях по троє як мінімум. Ну, з цим також ясно – так почуваються певніше. Говорять голосно, може так додають собі відваги. Часом десь в автобусі чи в магазині чую до болю знайоме «б…ь». Ну, ясно, це земляки)).
   
2. Нас видає, звичайно ж, одяг. Чоловіки наші чомусь одягаються тут переважно в чорне. Спортивні костюми, шкіряні куртки і пакети з супермаркета – ото візитки наших земляків. Натомість українки за кордоном навпаки одягаються надто яскраво і з викликом. Барвистий макіяж, відверті спідниці і шпильки, прикраси  з червоного золота навіть для походу до продуктового магазину – це для тутешніх жіночок нонсенс. А українки весь тиждень працюють і похід в магазин – то  для них уже  «вихід в світ».Я теж довгий час так поводилась. Це також минає з часом, як тільки зрозумієш, що всім паралельно, в чому ти вийшов по хліб. Раніше були ще сумки в «клєточку»  і золоті зуби. Тепер вже ці атрибути стали історією. І дуже добре.
3. Вираз обличчя. Довго аналізувала і вирішила, що оце – головне. Українці-новачки мають сумні очі. Напружені, насторожені, згаслі, безрадісні. І дуже рідко усміхаються. І це найважче змінити – усміхатись усім: продавцю  в магазині, шоферу в автобусі, чиновнику в адміністрації. Коли я тільки приїхала в Польщу, на вулиці мене зупинив старший чоловік і запитав, чому я така сумна. А я ж сумною зовсім і не була, просто такий вже у мене вираз обличчя. Коли я прийшла на роботу в дитсадок, завідуюча провела зі мною бесіду, аби я більше усміхалась людям. І це зовсім не лицемірство! Ти усміхаєшся, тобі усміхаються – і день стає світлішим, а життя здається легшим і щасливішим. ПеревіреноJ ))

Всі оці ознаки, ясна справа, стосуються далеко не всіх українців за кордоном. Це – тільки тенденція. А вже тих, хто живе в Польщі рік і більше – взагалі не відрізниш від поляків. Чи добре це, чи погано – хтозна… А ви як гадаєте?

При копіюванні статті чи її фрагменту, чітке посилання на мій блог обовязкове!