Намистяні вірші. Григорій Семенчук

Що вам розповісти про мою Україну?

Невже, про її шрами на грудях і синці на спині?

Усі ці постійні шалені істерики безупинні,

І ти вже не розумієш: "Вона охрініла? Чи ти охрінів?"

Ти вже не знаєш, ні де ти… Ні як ти…

Відвідуєш книгарні і кінотеатри без книг і стрічок.

Спробуєш проповідувати, чи принаймні переповідати,

А вона погляне на тебе і каже: "Патом, старічок…".

Ну звичайно, можна щось заперечити.

Згадувати закони про доступ до інформації,

Але дивишся на її чорні зуби і голі, холодні плечі.

І розумієш: конвенції їй реально при сраці.

Нічого не залишається, як мовчки любити:

Розхристану, голу і п’яну. Навіки віків!

Ніколи не заперечувати, не брати і не просити,

Бо вона охрініла, і ти охрінів…