Голубці і кава у Відні

    Була колись у садочку, де я працювала, дівчинка Олька. Худюща, з величезними очима і тоненькими кісками. 

    Олька усі п’ять років у садку нічого не їла. Ні в садку, ні вдома. Могла милостиво злизати повидло з хліба або згризти глазур з пряників. І все. В садочку пробували гримати і тримати за столом «поки не доїж», але без результатів. Вдома мама з бабусею дибки ставали, готуючи для Ольки корисні і смачні страви і прикрашаючи їх, як на виставку. Кожен прийом їжі перетворювався на спектакль одного малого глядача, а два дорослі актори стрибали, співали, навіть плакали навколо нього. І все дарма.

Бісер днів у ґерданах життя

 Я не вважала, що маю дві ліві руки, поки моя вчителька трудового ("Шпулька", для студентів) не загадала нам на оцінку сплести ґердан. Показала нам кілька прийомів і залишила нас напризволяще з пакетиками бісеру. 

Ласкаво просимо, або сервайвл на кордоні

Львівський автовокзал.  Сідаємо в автобус. Серед  українців різко виділяється польське подружжя. Видно, що їм хочеться порозмовляти і поділитись враженнями. Але української чи російської вони не знають. Тому, коли я розмовляю телефоном польською мовою, вони прислухаються, а потім звертаються до мене. 

Дім, поділений муром

Дитинство, мої власні маленькі радощі, "Орльонок", розбиті коліна, клей зі стовбура вишні... Дім був теплим, привітним, наповнений затишком і безпекою.

Ми вчили в школі слова державного гімну,  вивчали історію нашої краю, котрий зник в закинутих на стрих підручниках...  І  на уроках ми раптом дізнались, що живемо уже не "великому і могутньому СРСР", а  в Україні... Але дім залишився там, де й був, і в ньому було так само добре.

Я...

Він дивився на мене тупо

Очицями, повними блекоти:

— Дарма ти себе уявляєш пупом,

На світі безліч таких, як ти.

Квітка Цісик виконує оскароносну пісню до фільму "Ти осяюєш моє життя"

Вчителі! Де б ви не були, з святом вас!

Пам'ятаєте, педагоги: в ті чудернацькі 90-ті українців кинули, як кошенят у воду? Спритніший і відважніший вижив, а слабший і легкодухий пішов на соціальне дно. Бюджетники раптово перестали діставати гроші, натомість їм видавали зарплату лампочками, ялинковими іграшками, цукерками, шкарпетками... Ніколи не забуду стареньку виховательку, котра тягнула додому санки з ящиком горілки і тішилась, що зможе її легко продати і купити щось з їжі на свята.

Українська мрія у білому плащі

Недавно була в Празі. В переході метро шукала, кого б запитати про дорогу до Старого міста. Якась жіночка витирала вітрину піцерії, я запитала її англійською. Жіночка якось агресивно замотала головою: «No English!!! No English!!!» Видно було, що вона невдоволена, що я перешкодила їй працювати, і взагалі, краще було її не чіпати. А потім, відвертаючись до своєї ганчірки, раптом видала чистою галицькою: «Та де я вмію по-англійськи!»  Я зраділа, бо мій інгліш теж не був досконалим, а от укрейніан є перфекційним: «Ви – українка? Я теж!» Жіночка теж здивувалась і нарешті усміхнулась: «О, а я думала, якась панюся приїхала по Празі погуляти, а ви – така сама українка!» Поговорили хвилини три, виявилось – майже землячки. Жіночка показала мені дорогу до центру і побажала щасливої подорожі, я їй – хорошого дня. Я йшла празькими вулицями і думала, чому ми більше любимо тих, хто має подібні до наших проблеми і аналогічні жалі? І не любимо «панюсь», що гуляють по Празі, котрі, на відміну від нас, живуть ідеальним інстаграмовим життям, якого ми ніколи не досягнемо…

КиївПрайд і просто Марія

Сер Елтон Джон має орден Британської імперії, "Оскар" і 5 "Греммі". А ти все ще вважаєш себе кращим за нього? Стільки хейту від просто Вась і Марусь в інтернеті я ще в житті не бачила...  Лише, виїхавши за кордон, я насправді зрозуміла, що таке дискримінація за ознакою, яку ти не можеш і не хочеш змінювати, як от національність, наприклад. Хотіла написати свою статтю на цю тему, але знайшла в мережі матеріал Ірини Виртосу, котрий повністю виражає мої погляди. І ще лише два слова перед текстом: 1. Я не лесбійка. 2. Я не пропоную всім стати гомосексуалістами. 3. Я не вважаю, що традиційна родина і традиційне кохання - це погано. ПРОТЕ...

Вид на проживання і хатина під лісом

Ось відкрила фейсбук - а там така чудова публікація! Лідер проекту "Українер" (дуже раджу ознайомитись з проектом!) Богдан Логвиненко просто написав коротку заміточку на своїй сторінці. А мені так сподобалось, що та замітка ходила за мною цілий день. Почитайте, і, можливо, також замислитесь над ціллю свого сьогоднішнього бігу. Може, варто озирнутись? Повернутись? Переконатись, що йдеш в правильному напрямку?

Дитсадок за кордоном: 10 несподіванок

Дитячі садочки є всюди. Хороші і ще кращі, приватні і державні, традиційні і альтернативні. Я 18 років працювала в різних українських садочках і вже 4 роки працюю в польському садку. Чим вони відрізняються і чи аж так різні? Що в них спільного? Де краще дітям і працівникам?

Мама. Україна. Любов

Мільйони українців  поза межами батьківщини нині будуть вітати своїх мам. По телефону, через відеокомунікатори, поштою…Саме нам, українцям за кордоном, не можна нині забути привітати маму. Бо глибина материнської любові надзвичайно відчувається саме коли ми далеко від дому, коли ми самотні, нам важко. І коли часом мама – єдина людина, хто молиться за тебе і чекає… Час і відстані не владні над її любов’ю.

Стоп'ятсотий раз про Кузьму

Минуло вже кілька років без Андрія Кузьменка. З тих пір про нього написано стільки публікацій, що й не злічити. Люди сумують, люблять, згадують... Я напишу про того Кузьму, котрий мене захопив від самого початку "Скрябіна". І котрого любила задовго до його смерті, після якої всі раптово почали його обожнювати... Любила не як пророка чи месію, а як талановитого і розумного хлопця з таким хорошим почуттям гумору...

Ліки від ностальгії і вредності

Якщо ви зараз в чужій країні і вам трохи (чи й не трохи) сумно - купіть собі ровер. Немає грошей на новий - йдіть на базар, шукайте на сайтах "віддам задармо", позичте в знайомого. Зараз найкращий час для велосипедних прогулянок: погода чудова, трохи вільного часу і... і все, можна їхати!

Куди? Куди очі дивляться. Я живу в селі, то переді мною ліс, поля, селищні дороги... А якщо ви живете в місті - до ваших послуг велосипедні доріжки, котрі є вже всюди. Просто сідайте на ровер, і - вперед!

Косинки від радіації (невесняні спогади)

Було сонячно і тепло. А нам з подружкою було по 13 років. Наші мами взяли покривала, канапки і ми пішли під ліс загоряти. Ми з подружкою лежали на окремому коці, балакали про свої перші таємниці, їли хліб зі смальцем. А на нас світило ласкаве квітневе сонце. Попереду були канікули, море, ціле життя…Минало 26 квітня 1986 року…

Намистяні вірші. Григорій Семенчук

Що вам розповісти про мою Україну?

Невже, про її шрами на грудях і синці на спині?

Усі ці постійні шалені істерики безупинні,

І ти вже не розумієш: "Вона охрініла? Чи ти охрінів?"

Реальні українці і віртуальна Україна

Блог для українців за кордоном передбачає спілкування в різних українських групах. Тому я належу до численних спільнот типу «Українці в ... США (Канаді, Франції, Польщі... і далі вглиб глобусу)». Групи ці відрізняються від себе, як сніжинки під мікроскопом, тобто подібні лише здалека. А почнеш постити, коментувати, опитувати – і ясно, що то абсолютно різні спільноти, об’єднані лише словом «українці». І двох таких самих немає.

Через призму таких спільнот чітко видно, чим у даній країні українці займаються, який їх «соціальний зріз», чому вони за кордоном і про що мріють.

Намистяні вірші. Ліна Костенко

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Намистяні вірші. Юрій Андрухович

Повертаємся, всіявши зойком оази;
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій єхидна.

Несе Галя воду

Ось такий пост знайшла в земляка, котрий проживає в Римі. Видався цікавим. З дозволу автора публікую його. Сприймати цей пост треба не як звинувачення і насмішку. А як самокритику і щирість. І ні в якому разі це не стосується поголовно всіх заробітчанок. Але ложка дьогтю... самі знаєте.  Автор живе в Італії, тому, думаю, можу йому довіряти. Отже, Ihor Derev'yanchuk: "Несе Галя воду"...